4 червня, в рамках
співпраці Чернівецького обласного ВГО УБА з кандидаткою юридичних наук,
доценткою кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства ЧНУ ім. Ю.
Федьковича Ольгою Чепель, було проведено онлайн-консультація «Простій в діяльності малого та середнього бізнесу
в умовах воєнного стану». Консультаційну сесію організовано за сприяння
Програми розвитку ООН в Україні у межах проєкту «Трансформаційне відновлення
задля безпеки людей в Україні» за фінансової підтримки Уряду Японії. Йшлося про
правові підстави простою в умовах воєнного стану, процедура оформлення простою
працівників малого та середнього бізнесу, оплата працівників під час простою,
права та обов’язки працівника та роботодавця під час простою (також
судова практика), співвідношення простою та призупинення дії трудового договору
в умовах воєнного стану.
• Конституція України
• Кодекс законів про працю
• Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136 від 15.03.2022 із змінами
• Закон про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні« 16 квітня 2025 року № 4356-IX, чинний з 19.04.2025 військовий стан продовжено з 05:30 9 травня 2025 року ще на 90 діб (тобто 7 серпня 2025 року до 05:30 хв).
Простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Це визначено ст. 34 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Це визначено ст. 34 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).
Правові підстави та види простою в умовах воєнного стану
Види простою:
• з вини працівника (працівник умисно або неумисно порушив техніку безпеки, трудову дисципліну або технологічний процес, внаслідок чого пошкодив робоче обладнання, інструмент тощо);
• не з вини працівника (в разі технічних або економічних причин, оголошення карантину, аварії, стихійного лиха, техногенної або природної катастрофи тощо);
• Оголошення воєнного стану, активні бойові дії — є обставинами невідворотної сили, які також можуть бути підставою для застосування простою не з вини працівника.
• Законодавство не встановлює заборон або обмежень у прийнятті роботодавцем рішення про запровадження простою під час воєнного стану. Наявність таких обставин надає роботодавцю право оголосити простій на підприємстві.
• Простій не застосовується до працівників, які перебувають в таких станах:
q на щорічній відпустці, на додатковій відпустці, на соціальній відпустці, на відпустці без збереження заробітної плати;
q у відпустці по причині лікарняного лікування;
q у відпустці по вагітності та пологах або у декретному відпустці.
• Ці ситуації, з визначенням, не можуть бути підставою для призупинення роботи підприємства або його підрозділу, оскільки працівники, які перебувають у цих станах, не здійснюють працю.
Оплата праці на час оголошення простою (ст.113 КЗпП)
• Простій не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).(ч.1 ст.113 КЗпП)
• Тобто роботодавець повинен сплачувати працівникам на період простою менше двох третин тарифної ставки. При цьому законом не встановлено обмеження щодо можливості оплати в більшому розмірі. Колективними угодами, договорами можуть бути встановлені більші розміри виплат, проте нерідко такі норми мають рекомендаційний характер для роботодавця.
• Статтею 12 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці за час простою не з вини працівника належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
• Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України "Про оплату праці"). Постанова Касаційного цивільного суду ВС України від 17 січня 2025 року справа № 761/3896/23
Немає коментарів:
Дописати коментар