Про одного з провісників українського відродження

(1834-1888)

   8 серпня мальовнича буковинська земля подарувала українському народові й світу незабутнього письменника-романтика, захисника українського народу Осипа-Юрія Федьковича. Один з дослідників творчості нашого буковинця, а саме Осип Маковей, зазначив: "Люди ходили до нього, як бджоли, а він їм ка­зав: "Грунта, ліси, полонини, що ви мали до 1848 p., ва­ші! Ви бороніться, тримайтеся, а я буду провадити про­цеси". Сучасники поета свідчать, що він мав великий вплив на гуцулів і "що сказав мужикам, то було святе, радив розумно і багато доброго зробив громадам". Тому його і обрали війтом рідного села. Ю. Федькович доклав багато зусиль, щоб поширити народну мудрість, освіту та демократичні заростки серед простого народу, вчив захищатись від поневолення й несправедливості. Коли був шкільним інспектором Вижницького повіту, виступав за навчання в школі рідною мовою та склав «Буквар для господарських діток на Буковині».
     Перші його твори були написані і надруковані німецькою мовою. Та під впливом його старшої сестри Марії, перейнявши від неї різні руські забавлянки та співаночки, казки, історичні перекази тощо, не цурався рідного. Познайомившись з прогресивною молоддю того часу – А. Кобилянським, К. Горбальом, Д. Танячкевичем та іншими, ознайомився з українською літературою, вони його заохочували писати рідною народною мовою та надсилали нові українські періодичні видання. Так, у 1862 р. у Львові, вийшла збірка «Поезії Йосифа Федьковича», яка відразу здобула визнання читачів. Поезія поєднала в собі західноєвропейський романтизм з буковинським фольклором. В цей час поет перебував у угорському містечку Кезді-Васаргелі, де відбував військову службу. А перший свій вірш «Нічліг» (1858 р.) українською мовою автор написав у поході австрійського війська до Італії. Тому ця збірка наповнена сумом за рідним краєм. Переживши всі тортури й несправедливості жовнірства автор зумів легко передати відчай дезертирства й самогубства в таких творах як «Дезертир», «В арешті», «Святий вечір» тощо. Звичайно, Ю. Федькович не міг оминути у віршах тугу гуцулів за родиною та домом – «Нічліг», «У Вероні», «В церкві» та інші. А поеми «Довбуш», «Юрій Гінда», «Лук’ян Кобилиця» тощо, присвячені героїчним подвигам опришкам та героям, що захищали народ від кривди й несправедливості. Слід зазначити, що відчувається вплив Т. Шевченка на поезію Буковинського Солов’я – він захоплювався його творчістю.
   Також були написані прозові твори, насичені болем та драматизмом. Перша повість «Люба-згуба» народилася на військовій службі. Два брати, Ілаш та Василь, закохалися в красуню Калину. Дівчина віддала своє серце Ілашу. Василь сильно страждає – стає братовбивцем, на весіллі вбиває нареченого й себе. З туги вмирає і Марія, котра полюбила Василя. Нещасне кохання описано й інших творах «Серце не навчити», «Хто винен?», «Дністрові кручі». Звичайно, Ю. Федькович і в прозі не оминає жовнірської теми: «Штефан Славич», «Жовнярка», «Побратим» тощо. Адже забираючи чоловіків до цісарської армії, родина часто залишалася без годувальника. Це гарно описано в повісті «Три як рідні брати», де герой – Іван Шовканюк, згадує як його, двадцятирічного юнака, забрали в армію. Вдома залишилися мати з сестрами та хворий старший брат Онуфрій. Навіть за два роки служби Іван не знаходить собі друзів серед жовнірів, був завжди сумний і мовчазний. З дому надійшов лист від Онуфрія, який відчуває що помирає. В хаті все продали, навіть худобу – треба було сплатити податки. Хлопець просить відпустку, та капітан вдарив Івана по обличчю й звелів арештувати. Завдяки капралу Бая його відпускають «на урльон». Повість закінчується приготуванням трьох друзів-побратимих до весілля.
   Згадаємо ще оповідання «Сафат Зінич», автор реалістично описав картину життя сербів. У бідну вдовину сім’ю доля закидає солдатів-буковинців, дочка Марта стала жовнірам молодшою сестрою. Дівчина закохана в негідника Янка, який обдуривши її, сватається до дочки багатія Карадіча, а Марті відсилає перстень. Такої бездушності не витримує закохана – через три дні її поховоли разом з матір’ю. Сафат Зінич, боляче вражений трагедією убогої родини, під час весілля застрілив Янка. За це буковинця було засуджено на десять років тяжкої неволі, та він не шкодує, готовий життя віддати за правду бідних і скривджених. В оповіданні відчувається втілення волелюбства й прагнення справедливості українських опришків.
Хочеться ще нагадати про перекладацьку діяльність Ю. Федьковича. Він один із перших в українській літературі перекладав німецьку класику («Лісовий цар» Гете, «Полонинський стрілець» Шіллера, «Лорелея» Гейне тощо). Особливо Ю. Федькович цікавився творчістю англійського драматурга Шекспіра (п’єси “Гамлет» і «Макбет»). А комедію «Приборкання непокірної» переробив на свій лад під назвою «Як козаки роги виправляють» - вона у свій час набула великої популярності.
   Дбаючи про розвиток літератури для дітей, Ю. Федькович переробив й переклав казки братів Грімм, К. Андерсена, Гофмана та інших.
Останні роки свого життя Буковинський Соловей працював редактором газети «Буковина», завдяки цьому відкрив для нас творчість Є. Ярошинської, О. Кониського та інших представників тогочасного українського суспільства.

  Краще ознайомитись й дізнатись про життя та творчість Ю. Федьковича допоможе біобібліографічний покажчик «Юрій Федькович(1834-1888)» виданий в 2014 році до 180-річчя від дня народження видатного українця.