Жовтневий спогад. Іван Багряний (до 120-річчя з дня народження)

 

(1906-1963)

   120 років тому, на Сумщині, народився відомий український поет, прозаїк, драматург, журналіст та політичний діяч – Іван Багряний (Лозов’яга Іван Павлович). Коріння його роду протяглося ще з козацтва, родина не раз потерпала від рук радянської влади. На очах майбутнього письменника більшовики вбили в рідному саду дідуся, який був заможним селянином.  Одного дядька закатували за службу в армії УНР, а другого – заслали на Соловки, де він і загинув. З дитинства хлопець на собі відчув подих радянського ката. Перший свій вірш написав у 10 років – це був протест проти вчителя, який бив його за те, що він не розмовляв російською мовою. І. Багряний любив малювати, навіть сам ілюстрував свою книгу «Тигролови», виконував ілюстрації до творів інших українських та світових письменників (Т. Осьмачки, Дж. Орвелла та ін.). Та через матеріальні проблеми й політичні погляди він так і не зміг закінчити Київський художній інститут. Життя змушувало І. Багряного часто змінювати робочі місця – він був слюсарем, вчителем малювання, політичним інспектором міліції тощо. В 1925 році у Кам’янці-Подільському він працював ілюстратором у газеті «Червоний кордон», де й надрукував свої перші вірші. Того ж року, під псевдонімом Іван Полярний, власними силами видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань». В творах переважно описано реальні картини життя тогочасного суспільства. Коли І. Багряний навчався в Київському художньому інституті (1926-1930 рр.), хлопець познайомився з українськими митцями слова як В. Підмогильний, Г. Косинка, Є. Плужним, Т. Осьмачка та іншими. Під впливом М. Хвильового, що любив вживати епітет «багряний», юнак взяв собі псевдонім – Іван Багряний, з яким він ще яскравіше увірвавшись в літературу почав друкуватися в різних журналах («Глобус», «Всесвіт», «Червоний шлях» та ін.).

   У 1932 році І. Багряного в Харкові заарештували, його звинуватили у «контрреволюційній агітації» в літературних творах. Про цей період життя письменника мало відомо, на три роки його відправили на Далекий Схід, письменник потрапив у Зелений Клин, де було багато українців. Йому вдалося втекти з заслання, та дорогою до України його знову зловили й засудили на новий термін – тепер вже в Байкало-Амурський виправно-трудовий табір. Після повернення до Харкова, І. Багряного знову заарештували та посадили у Харківську в’язницю УДБ–НКВС на Холодній горі. Звинувачення – участь та керівництво в національній контрреволюційній організації. Таке життя залишило слід на здоров’ї й творчості ювіляра. Світ побачив літературні шедеври як романи «Сад Гетсиманський» та «Тигролови», в яких відчуваються нотки особистого життя І. Багряного. Під час Німецько-радянської війни письменник переїхав до Галичини, де почав писати пісні на патріотичні теми, друкував статті, створював карикатурні й агітаційні плакати. Брав участь у створенні Української головної визвольної ради, врятувався від нацистів, був призваний до лав Червоної армії, та по дорозі ешафот з призовниками розбомбили нацизькі літаки і він повернувся в Охтирку. В1945 році він емігрував до Німеччини у місто Новий Ульм. Завдяки І. Багряному це місто перетворилося на центр українського культурного відродження.  У 1945 році заснував газету «Українські вісті», згодом почало діяти видавництво «Прометей» та «Україна», де друкуються заборонені твори в СРСР та українські переклади світової літератури. Не забуває й про громадсько-політичну діяльність – пише памфлети, якими привертає увагу світової громадськості до справжнього становища людей у СРСР, бере участь у створенні Мистецького Українського Руху (МУР), заснував Українську революційну демократичну партію (Німеччина), був головою Виконавчого органу Української національної ради і заступником президента УНР.

   Краще осягнути життя і творчість видатного письменника вам допоможе бібліографічний покажчик «Український письменник і політичний діяч Іван Багряний 1906-1963».

Український письменник і політичний діяч Іван Багряний 1906-1963 : бібліограф. покажч. / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. - 2-ге вид. - Харків : [б. в.], 2006. - 192 с.

   Ознайомитися з даним бібліографічним покажчиком ви можете в ЧОУНБ ім. М. Івасюка у відділі наукової інформації та бібліографії.

   Чекаємо на Вас!

Вересневий спогад. Іван Вагилевич та "Русалка Дністровая"

 

(1811-1866)

   Вересень 215 років тому нам подарував видатну людину – Івана Миколайовича Вагилевича. Доля обдарувала галичанина великим різноманіттям таланту – український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч, греко-католицький священик. І як не згадати про альманах «Русалка Дністровая» - один з авторів якого був саме наш ювіляр.

   «Русалка Дністровая» ­­– перший український фольклорно-літературний альманах народною мовою, виданий силою гуртка «Руська трійця» - М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Він містить українські народні пісні, веснянки, колядки, переклади сербських народних пісень і уривки із «Краледворського рукопису» В. Ганки, та інше. В передмові підкреслено красу рідної мови та народної словесності. А фольклористичну частину «Пісні народні» відкриває наукова розвідка І Вагилевича (підписаний як Далибор Вагилевич), колядки також зібрав наш ювіляр. В другій частині видання були надруковані дві поеми І. Вагилевича – «Мадей» та «Жулин і Калина».  Альманах і його видавці зазнали переслідувань місцевих церковних та світських властей. 

   І. Вагилевич був поліглотом. Працюючи бібліотекарем та архівістом, вчений досліджував слов’янські мови та старожитності. Він перший в історії української літератури переклав легендарну пам’ятку «Слово о полку Ігоревім» одночасно на українську та польську мови. Також вивчав літературну спадщину «Літопис Нестора» й перекладав на польську мову «Повість минулих літ», писав романтичні балади і поезії в прозі тощо. Я. Головацький називав його «живою енциклопедією».

   Життя та творчість Івана Миколайовича не було простим та легким.  Краще дізнатися про нашого науковця ви зможете завдяки монографії Григорія Дем’яна «Іван Вагилевич – історик і народознавець».

 Дем'ян Г. В. Іван Вагилевич - iсторик i народознавець / Григорій Дем'ян ; Акад. наук України, Ін-т народознавства. - Київ : Наукова думка, 1993. – 152 с.

   Запрошуємо детально ознайомитися з даною науковою працею Г. Дем’яна у відділ наукової інформації та бібліографії ЧОУНБ ім. М. Івасюка.

   До зустрічі!

Новинки на наших поличках. Спогад про буковинську літературознавцю (Ярослава Мельничук)

    Нещодавно на полицях нашої книгозбірні з’явилося видання присвячене Ярославі Мельничук (1975-2022) – буковинська літературознавця, викладачка Чернівецького наукового університету ім. Ю. Федьковича. З пелюшок маленька донечка видатного академіка Богдана Івановича Мельничука була огорнута українським словом, а мати Наталя Миколаївна, яка працювала в бібліотеці, дала подих цікавості до книжкового світу, батьки виховали справжню яскраву творчу особистість. Особливо зацікавила Ярославу Мельничук видатна Ольга Кобилянська, ще з студентських років майбутня літературознавця почала  досліджувати останній період творчості письменниці (від 1914 р.). Завдяки дослідженням, молода науковця довела, що творчість О. Кобилянської після 1914 року характеризується не спадом, а новими художніми та ідейними пошуками. Це підтвердив детальний аналіз жанрових, тематичних і стилістичних особливостей творів письменниці зазначеного періоду. Я. Мельничук перша здійснила детальний аналіз роману «Апостол черні», позиціонуючи його одним із перших в українській літературі інтелектуальним романом, вивчала неопубліковані твори, листи та автобіографічні тексти своєї землячки. Були ще написані численні статті, рецензії в українських та закордонних часописах, виступи на різноманітних конференціях та літературних вечорах.

  Книга «Ярослава : Спогади про Ярославу Мельничук, її вибрані статті та бібліографія» - це нелегка спроба означити, що залишилося після цієї талановитої людини. Це писання самої Ярослави – переконливі аргументи на користь її теперішньої та майбутньої присутності в науковому просторі. Меморіальне видання адресовано філологам, а також усім, хто прагне знати більше про літературу Буковини й сучасне літературознавство у його людському (персональному) вимірі.

Ярослава : спогади про Ярославу Мельничук, її вибрані статті та бібліографія / упоряд.: Богдан Мельничук, Лідія Ковалень, Тетяна Мурашевич. Чернівці : Видавничий дім «Букрек», 2025. – 452 с., 27 с. іл. ISBN 978-966-997-304-7

  Ознайомитися з даним виданням ви зможете у відділ наукової інформації та бібліографії ЧОУНБ ім. М. Івасюка.

   До зустрічі!

Серпневий спогад. Іван Франко – академія в одній особі

 

(1856-1916)

   Цього року виповнюється 170 років від дня народження Івана Яковича Франка. Також, нажаль, 110 років як Каменяр відійшов у вічність. Ця людина принесла в наш світ неоціненний скарб науки, творчості, людяності та любові до рідної землі. Здається, що немає такого українця, який не чув чи не знає ім’я нашого поета, письменника, драматурга, перекладача, публіциста, літературознавця, літературного критика, мовознавця, енциклопедиста, філософа, етнографа, політичного та громадського діяча як Іван Франко. Перший свій вірш «На Великдень 1871 року» він присвятив батькові, який рано помер, проте помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встиг віддати його до початкової сільської школи. В гімназії хлопець береться перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» тощо. Франка зацікавила індійська культура, він вивчає філософські твори, тексти Вед на санскриті. У художній прозі Каменяр виявився видатним майстром складних психологічних поворотів та деталей. Це найбільш помітно у повісті «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Лель і Полель», у яких показано занепад аристократії та значної частини інтелігенції. Також Іван Франко був новатором у багатьох жанрах, він один із перших українських письменників звернувся до детективного літературного стилю. За повістю «Перехресні стежки» було снято один із перших в Україні детективний телесеріал «Пастка», автори якого кінорежисер О. Бійма та оператор Л. Зощенко одержали Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. Багато творів написано на історичну тему («Борислав сміється», «Захар Беркут», «Сам собі винен» тощо). Драматургія Франка – невід’ємна складова українського театру. Вершиною доробку на цій ниві вважають соціально-психологічну драму «Украдене щастя» (1894 р.). Також Каменяр не забував і про дитячі твори, найвідоміша збірка «Коли ще звірі говорили» увібрала в себе 20 казок про тварин, що алегорично відображають людський характер та стосунки. Найзнамените дитяче його оповідання - «Грицева шкільна наука», також було написано багато дитячих віршів. Недарма Франко став першим українським письменником, якого офіційно номінували на здобуття Нобелівської премії з літератури. Проте отримати йому нагороду не судилося через смерть у травні 1916 р., оскільки правила Нобелівської премії забороняють присуджувати премію посмертно.
   Іван Франко тісно пов’язаний з Буковиною. 19 грудня 1890 р. він був зарахований до Чернівецького університету (тоді – австрійський університет імені Франца Йосифа), 
навчання тривало не довго, планував тут здати іспити на доктора філософії й здобути науковий ступінь. Через політичні погляди та напружені відносини деяких консервативних професорів йому це не вдалося. В 1893 р. Каменяр все ж таки успішно здобув ступінь доктора філософії у Віденському університеті. Письменник був у близьких дружніх стосунках з родиною Смаль-Стоцьких, тісно спілкувався з О. Кобилянською та Ю. Федьковичем, творчість яких високо оцінював. Завдяки йому світ побачила єдина прижиттєва збірка С. Воробкевича «Над Прутом» (1901 р.). Не оминав своєю увагою і творчість Є. Ярошинської, О. Маковея, С. Яричевського, Т. Галіпа та інших.  Він високо цінував газету «Буковина» та активно друкувався в місцевих часописах, підтримуючи культурний зв’язок між Галичиною та Буковиною.
   Краще ознайомитися з життєвим та творчим шляхом нашого ювіляра вам допоможе наша книгозбірня, тут є не тільки художні твори нашого Каменяра, а й достовірна інформація в різноманітній періодиці, довідниках та енциклопедіях.
   Запрошуємо у відділ наукової інформації та бібліографії ЧОУНБ ім. М. Івасюка.
   До зустрічі!

День Української Державності та День Хрещення Київської Русі

 

   15 липня ми святкуємо День Української Державності та День Хрещення Київської Русі. Цю дату було змінено у 2024 році у зв’язку з переходом Православної церкви України та Української Греко-Католицької Церкви на новоюліанський календар. Раніше цю подію відзначали 28 липня. Хрещення Русі стало завдяки релігійним реформам Володимира Великого, який прагнув надати ідеї та цінності християнства до язичницького середовища. У 998 році в Києві відбулася церемонія масового хрещення мешканців міста, в результаті Русь стала християнською державою, хоч сам перехід проходив не одне століття. Після цієї події Київська Русь почала стрімко розвиватися: шириться кирилична писемність, нові форми мистецтва, будувалися храми, була заснована перша державна школа для дітей знаті, яка дала поштовх до розвитку книжкової справи. Після таїнства Київської Русі хрещення прийняло ще декілька країн, серед них: Швеція, Норвегія, Ірландія. Та мало хто знає, що перед масовим хрещенням київлян, у 860-х роках частина русинів вже були християнами. У 860 році київський князь Аскольд зі своїм військом здійснив успішний похід на Константинополь. Візантійці були вражені силою русичів, тому пішли на мир й запропонували прийняття християнства. Аскольдове хрещення так і не стало масовим, язичники з боярами не підтримали цю ідею. У 882 році прийшов до влади князь Олег й християнство на довгий час втратило статус державної релігії. Та навіть в наш час в Україні є люди, які частково чи повністю поділяють погляди наших предків-язичників, відроджують дохристиянські вірування слов’ян. Найбільше таких громад діє у Хмельницькій, Вінницькій, Львівській та Київській областях. Вони популяризують здоровий спосіб життя, вивчають народні ремесла а дітей виховують з любов’ю до природи та України. Останнім часом до язичництва почав зростати інтерес як до культурної спадщини, адже в фольклорі, в побуті та українській символіці ми віками вивчаємо і використовуємо елементи наших пращурів.

   Краще дізнатися про дохристиянські вірування в Україні допоможе праця буковинського поета, прозаїка, фольклориста та етнографа Корнила Ластівка (справжнє ім’я – Остапчук Корнило Остапович), вона називається «Староукраїнський пантеон князя Володимира». Він зробив спробу стисло описати систему дохристиянських вірувань українського народу, його міфологію (богів і божеств) представлену в київському пантеоні князя Володимира.

Ластівка К. Староукраїнський пантеон князя Володимира : мітольогічна студія / Корнило Ластівка ; упор., авт. прим. В. Костик, - Чернівці : Зелена Буковина, 2010. - 76 с. : вкл. арк., іл. - Бібліогр.: с. 52-55 (41 назва) . - Імен. покажч.: с. 56-63 . - Геогр. покажч.: с. 64-67. - 1000 пр. - ISBN 978-966-8410-27-0

   Запрошуємо детально ознайомитися з працею К. Ластівки у відділ наукової інформації та бібліографії ЧОУНБ ім. М. Івасюка.
   До зустрічі!

Новинки на наших поличках. Ілюстрована історико-богословська енциклопедія (3, 4 том)

    Нещодавно до нашої книгозбірні приєдналися третій та четвертий том «Ілюстрованої історико-богословської енциклопедії» у п’яти томах. Ідея створення такого видання заслуговує на увагу, адже вважається суспільно затребуваною вартісною частиною в еволюції наукового становлення та розвитку української енциклопедистки. Нині потенціал енциклопедичних знань слугує протидією антиукраїнським впливам у науково-освітньому, культурно-історичному, церковно-теологічному, політичному, світоглядному просторах, що впродовж століть учинялися Московією незалежно від змін епох, суспільних укладів, політичних режимів. Особливо відчутна ця необхідність у сучасних геополітичних реаліях, які характеризуються екзистенційним протистоянням двох непримиренних субстанцій – України і рашистської Росії, коли на карту поставлено онтологічне буття української нації, її державності, ідентичності, духовної суверенності.
   Подані в цій енциклопедії історичні й богословські знання є поверненням до тих наріжних каменів, які лежать в основі європейської цивілізації і університетів як одного з кращих її надбань. Саме через поєднання таких галузей знань виникає можливість відповісти на низку сакраментальних питань, які рано чи пізно постають перед кожним із нас. Як щось виникає? Яка його подальша доля і як воно зникає? Що таке «я» і що таке «Бог»?

Ілюстрована історико-богословська енциклопедія [Текст] : в 5 т. / М-во освіти і науки України, Нац. акад. пед. наук України. - Чернівці : Друк Арт, 2024 - .

Т.1 : [А - Ґ]. - 2024. - 471, [1] с. : іл., фото ; 25 см. - Бібліогр. в кінці ст. - ISBN 978-617-8129-84-2 (в палiт.)

Т.2 : [Д-Й]. – 2025. – 479 с. : іл., фото ; 25 см. - Бібліогр. в кінці ст. - ISBN 978-617-8501-08-2 (в палiт.)

Т.3 : [К-О]. – 2025. – 656 с. : іл., фото ; 25 см. - Бібліогр. в кінці ст. - ISBN 978-617-8501-15-0

Т.4 : [П-С]. - 2025. – 632 с. : іл., фото ; 25 см. - Бібліогр. в кінці ст. - ISBN 978-617-8501-28-0

    Ознайомитися з «Ілюстрованою історико-богословською енциклопедією» ви зможете у відділі наукової інформації та бібліографії ЧОУНБ ім. М. Івасюка.

         До зустрічі!

Спогад з подихом історії. До 150-річного ювілею Мирона Кордуби

 

(1876-1947)

   «Кожна освічена людина повинна знати бувальщину свого рідного краю, рідного народу» - це слова видатного українського історика, географа, етнографа, бібліографа, археографа, публіциста, перекладача, педагога, громадсько-політичного діяча, дипломата, автора понад 500 наукових праць, засновника «Українського історичного товариства» у Чернівцях – Мирона Кордуби. Народився ювіляр на Тернопільщині, але його життєвий шлях тісно переплітається з буковинською елітою та Чернівцями. Ще у студентські роки М. Кордуба почав друкувати художні твори в різній українській пресі, серед якої була газета «Буковина» (наприклад оповідання «Виправа по золоте руно», 1896 р.) А на прикінці 1900 року, через матеріальні труднощі, з Відня він переселяється до Чернівців. Працює у Другій державній гімназії й викладає світову історію, та географію. Також не забуває про громадсько-політичну діяльність. Доля знайомить М. Кордобу з О. Кобилянською, О. Маковеєм, С. Смаль-Стоцьким та іншими українськими політиками та культурними діячами тогочасної Буковини. У 1918 році стає членом Крайового комітету Української національної ради, одним з організаторів вікопомного Буковинського віча 3 листопада 1918 року та стає делегатом Української Народної Ради ЗУНР. Через політичну діяльність в 1919 р. з січня до квітня перебуває у румунських в’язницях в Чернівцях, після звільнення М. Кордуба переїхав до Станіслава, де продовжив свою політичну діяльність з ЗУНР. Згодом вченого запросили до Варшавського університету як надзвичайного професора східноєвропейської історії, де 1937 року він став професором історії України. Після закриття нацистами університету, працює учителем української гімназії в Холмі. Повернувшись до Львова, М. Кордуба продовжує вчителювати й працювати в Науковій бібліотеці, саме там, на робочому місці, 30 квітня 1947 р. в нього стався інсульт. Поховали вченого на Личаківському цвинтарі у Львові.

   Життєвий та творчий шлях Мирона Михайловича не був простим і легким. Доля приготувала йому складне життя з присмаком кочовників. І ці майже два десятиліття (1900-1918 рр.) буковинського періоду заслуговують великої та особливої шани і вдячності нашому ювіляру. На поличках книгозбірні є одна з найвідоміших наукових праць М. Кордуби – це «Ілюстрована історія Буковини», яка вперше вийшла друком у Чернівцях далекого 1906 року. Перевидавалася монографія в 2019 році, видання здійснене за Програмою підтримки книговидання Чернівецької обласної державної адміністрації.

Кордуба М. М. Ілюстрована історія Буковини / М. М. Кордуба ; упоряд., прим. С. І. Нежурбіда. - Чернівці : Букрек, 2019. - 104 с. : портр., фот. - ISBN 978-617-7770-19-9 (в палiт.)

 

 

   Запрошуємо детально ознайомитися з даною науковою працею видатного вченого у відділ наукової інформації та бібліографії ЧОУНБ ім. М. Івасюка.

   До зустрічі!